паспорт твору дощ полив Ліна Костенко​ — Школьные

Аналіз дощ полив ліна костенко​ — школьные


Прочитайте текст. Випишіть усі дієслова, визначте вид і час. Повітря в осінньому лісі якесь особливе. Пахне грибами, стиглими грушами, м’ятою, смороди


ною, сосновою хвоєю і ще чимось таким приємним, що дихаєш і не надихаєшся. Цілісінький день можна блукати, і не втомишся. Звідкись вітерець приніс духмяний аромат суниць. Повернув на суничні пахощі, спустився з горбка й опинився на маленькій галяві, геть усіяній суничками. Початок жовтня був на диво теплим. І трапиться ж таке: обмануті теплом суниці посеред осені знову зацвіли. Серед зелених листочків білі- ли ніжні квіточки. А там, де галявину сонечко зігрівало більше, можна було збирати ще один урожай. Мабуть, з усього лісу злетілися на при- вабливий медовий запах жовті оси. Кружляють роєм, сідають на ягоди, ласують солодким суничним соком. Скільки сходив лісових стежок, а суниці, що дозріли восени, побачив уперше (В. Приходько).​

Написати твір до вірша «дощ полив» ліна костенко

Зрада… Чи не найболючіше, що може трапитися в житті людини. Зрада – це майже як смерть. Смерть довіри та близькості. Зрада – то ніби навмисне приниження близької людини.
Що саме є зрадою? Адже всі ми часом обманюємо близьку людину, але зазвичай то не є зрада, лише спроба не образити або небажання посваритися. На мою думку, зрада – це свідомий обман очікувань людини на рахунок тебе. Наприклад, ти впевнюєш того, хто вважає тебе другом, що обов’язково підеш з ним до лікарні, бо він дуже хвилюється, але вже в той момент знаєш, що нікуди не підеш та навіть не попередиш. Тобто зрада – це свідома брехня про те, що людина може на тебе розраховувати.
Так у всьому – у дружбі, коханні, на роботі – у будь-яких стосунках між людьми. Рано чи пізно, про зраду стає відомо, і зрадженій людині буде дуже боляче, бо вона знатиме, що довгий час до неї ставилися нещиро.
Чому люди зраджують? Мабуть, на те існують дві основні причини. Перша – людині байдуже, що іншому буде боляче. А друга – в неї бракне сміливості сказати прямо, що вона більше не кохає або не хоче спілкуватися якраз через те, що боїться зробити боляче небайдужій людині, з якою не хоче продовжувати стосунки.
Кажуть, найгірша зрада – то зрада самого себе, своїх поглядів та бажань. Людина ставить свої справжні потреби нижче тих, що нав’язують їй ззовні. Відмовившись від себе, можна отримати гроші, популярність або ще щось, але якщо це насправді не те, чого ти хочеш, який в них сенс?
Зрадники жили у всі часи. Часто знаходилися люди, які заради власної вигоди відчиняли браму рідного міста ворогам. Та мені здається, це правда, що на чужому нещасті щастя не збудувати. Завжди важко судити про такі поняття як зрада. Можливо, у людей є виправдання за зраду, проте душевний біль зрадженої людини буде жити в її серці завжди. Та ніхто й не каже, що життя – проста штука. Я сподіваюся, що чесність і щирість у стосунках між людьми допомагають уникнути зрад.

  Твір-роздум на тему «Як зробити своє життя цікавішим»:

  Я часто задумуюсь над тим, як зробити своє життя цікавішим. Перш за все, варто знайти справу, яка стане улюбленою. Якщо у людини є хобі, то і життя її стає більш насиченим та яскравим. Улюблена справа захоплює, надихає, змушує постійно крокувати вперед.

  Цікавішим життя робить і спілкування. Прогулянки з батьками, бабусями і дудусями, друзями — це все неймовірно пізнавально, приємно та весело. Скільки нових знань можна отримати від близьких людей, адже вони мають великий життєвий досвід та мудрість. Ось такі прості заняття зможуть зробити наше життя більш яскравим та цікавим.

Написати твір до вірша "дощ полив" ліна костенко — школьные


Помогите будь ласка поставить план по тексту.
Якось уранці Сашко виглянув у вікно й побачив, що на дорозі вже не гурчать натужно вантажівки з буряками


. Тільки коли-не-коли проторохкотить яка порожняком і лінькувато відбіжать до дворів обважнілі за літо кури, що шукають собі всяку поживу.
І городину всю вже позбирали. Тільки картоплиння та гарбузове гудиння полишилося маленькими острівцями серед незвично чорної землі. І сонечко стало ніби трохи лінькувате — і сходить пізніше, і гріє начеб неохоче: І дощі стали частіше перепадати.
— От і на зиму йдеться,— сказав батько матері.— Треба б навідатися до діда Степана. Збігло літо, а ми за роботою до нього ні разу й не вибралися. Добре, що сьогодні неділя.
— Тату, візьми мене з собою,— попрохав Сашко.
— А як же я без тебе? Візьму. Ти ж у нас завжди за першого помічника.
Сіли вони вдвох у машину і хутко помчали за село, за високу гору серед спорожнілих, занімілих піль. Там, біля тихої річки із задумливими вербами, притулився до лісу колгоспний сад.
Спинилися біля дерев’яних воріт, батько посигналив, а Сашко виліз із кабіни й вистрибом помчав до воріт. Він скучив за дідом і радів, що його побачить.
Назустріч йому з-під багряних яблуневих крон виступив дід Степан — високий, усміхнений, з білою, аж до грудей, бородою. І такий добрий, лагідний, такий спокійний, як оця річка біля саду.
— А підріс же ти, як з води,— мовив дід після привітань, скуйовдив Сашкового чуба й пригорнув онука: — Скоро, голубе, будеш зовсім козаком.
Підійшов батько, поцілувався з дідом і спитав:
— То чи добре яблука вродили?
— А вродили. І рясно, і великі, наче кавуни.
І вони втрьох пішли в сад.
У прохолодній тиші чутно, як шелестить під ногами жухла трава і гупають об землю яблука.
— Он антонівка яка налилася,— показує дід на крислате дерево. На ньому поміж листя, гнучи долу гілля, висять великі жовті яблука.
Сашко зірвав одне й підніс його проти сонця.
Запахуще яблуко просвічувалося. Видно було навіть зернятка всередині і тінь його пальців з другого боку.
— Вже час їх і зривати,— сказав дід,— бо скоро вдарять морози, а там не зоглядишся, як і сніг випаде.
І Сашкові уявилося, як тихо висівається на зчорнілі, присмирнілі поля і дерева перший сніг, як густа біла пороша вкриває все навкруг і сад засинає на зиму, немов ведмідь. А поміж дерев скрадаються, сторожко пантруючи на всі боки, довговухі зайці, яких привела сюди з лісу цікавість. Може, й лисиця протягне тут по глибокому снігу свій пухнастий хвіст.
— Дивися, онуче, яка щедра наша земля,— відриває його від уявленої картини дід Степан.— Усе, що хочеш, чого душа забажає, на ній родить. Щасливі ми, бо живемо на такій землі.
А й справді, думає Сашко, щедра земля! Як його мама. І нікого не обійде тією щедрістю. Він примружив очі й спробував уявити все, що родить земля: яблука, груші, картоплю, сливи, помідори, буряки, абрикоси, кавуни, смородину, полуниці… Хіба все одразу й згадаєш!
Коли виходили з саду, дід простягнув Сашкові кілька антонівок:
— Почастуєш своїх друзів. Ви ж прийдете на поміч, як збиратимем яблука?
— Ти ще й питаєш, діду! Прийдемо всією вулицею. Хто ж може відмовитися збирати яблука?!
Коли вони від’їжджали, біля воріт іще довго стояв дід Степан. Він думав про щось тільки йому відоме і тихо всміхався в розкошлану вітром білу бороду. А позаду діда врочистий сад наслуховував, як десь здалеку наближається до нього дощ. Тулилася до дерев уже притихла на зиму, ніби аж соннувата, річка. Вона, мабуть, теж думала про недалекі сніги й морози.
В кабіні пахли, мов подих осіннього саду, великі жовті антонівки. А зобабіч дороги бігли назустріч машині прив’ялі або присохлі трави.
Над полями подавали хрипкі голоси заклопотані галки.
І Сашкові подумалося: мабуть, усе на світі знає, що скоро прийде зима, що осінь кожного ранку вже виглядає її. Якогось дня вони, нарешті, зустрінуться там, у тихому саду біля річки й лісу. І зима подякує осені за її щедрі плоди. А потім аж до весни стерегтиме, щоб ніхто не сполохав сон стомленої землі…

Проаналізувати вірш дощ полив​ — школьные

Відповідь:

Тема: зображення змін у природі внаслідок дощу, який її оновив і омолодив. Ідея: уславлення дощу як життєдайної, цілющої сили. Основна думка: необхідність дощу як головної умови для розвитку природи.Художні засоби «Дощ полив…» • Метафори: «дощ полив», «струшується сад», «розсипана квасолька доганяє», «все блищить»; • Порівняння: «струшується сад, як парасолька»; • Епітети: «порожній шлях», «мокрі ниви». Треба володіти великою фантазією та художньою майстерністю, щоб дощ заблищав новими, полив’яними барвами, щоб побачити, як «дідок кропив’яний» визбирує блискавки в траві, а череда корів удалині здалася розсипаною квасолькою. Прекрасна пейзажна картина Л. Костенко допомагає по-новому побачити звичайні речі, відчути красу кожного дня, навіть дощового.

Оцените статью
Дачный мир
Добавить комментарий